Професійне емоційне вигорання – думка експерта

Синдром емоційного вигорання

Емоційне вигорання – симптом нашого часу. Якщо раніше вважалося, що від нього страждають тільки люди соціальних професій, то сьогодні на обличчя інша ситуація – від емоційного вигорання ніхто не застрахований. Епідемії цього синдрому сприяє серйозний крен, характерний для нашого часу, в сторону досягнень, споживання, матеріалізму, розваг і отримання пікових задоволень.

Діагностика емоційного вигорання

Емоційне вигорання можна дізнатися за такими симптомами:

Емоційне виснаження і постійна втома, фізичне нездужання і часті хвороби, зміна відносин з людьми – клієнтами і колегами – всі дратують, викликають огиду, сильна потреба піти від будь-якого контакту. А ті контакти, що необхідні сприймаються як мука і покарання.

Легке вигорання знайоме кожному з нас. Воно настає в результаті перенапруги, одноразового і короткочасного, коли на нас тиснуть терміни і відповідальність, а часу катастрофічно не вистачає. Здача проекту, підготовка до іспиту і т.д. Позбутися втоми і напруги в цьому випадку досить просто – відпочинок, спорт, сон, перемикання уваги. Легке вигорання безпечно, якщо не стає регулярним. В іншому ж випадку, ми говоримо про хронічну напругу, що не проходить, яка поступово стає розладом.

Рівні емоційного вигорання

Процес вигорання розгортається поступово і проходить кілька стадій:

1. Ідеалізація – це момент ентузіазму, коли ми з ретельністю беремося за роботу, не збудувавши адекватне ставлення до неї. Це означає, що є завищені вимоги і очікування від себе. Ми беремо на себе занадто багато і тягнемо це занадто довго.
2. Виснаження – яке настає як логічний результат попередньої стадії. Фізичні і моральні сили закінчуються через надмірну і постійної експлуатації.
3. Включення захисту – на цій стадії через постійний сильний стрес психіка активізує захист – починається знецінювання соціальних контактів. Будь-які щирі відносини з іншими людьми дуже важкі для виснаженої психіки. І людина починає від них ухилятися – емоційно, психологічно, фізично. Будь-який контакт сприймається як погано переносимий, дратівливий, зайвий.
4. Посилення. На цьому етапі почуття попередньої стадії посилюються і поглиблюються. Роздратування стає ненавистю, неприязнь – відразою. І тепер нестерпні не тільки контакт і навколишні, а все навколо, людина немов отруєна життям і її від неї нудить.

Але, невже тільки наш ентузіазм і віра в свої сили стають причиною вигорання?

Причини емоційного вигорання

Звичайно, все не так просто. Причини емоційного вигорання можна поділити на три групи.

Перша з них – соціально-психологічна. Вона проявляється в тиску суспільства у вигляді стереотипів і очікувань. Так, у кожного з нас є нав’язані ззовні уявлення про спосіб життя, зарплати, результати праці і якості роботи успішного члена суспільства.

Інша група причин пов’язана з організацією робочї взаємодії. Коли праця організована так, що людина маючи багато відповідальності, майже не має свободи і постійно знаходиться під тиском, тоді варіанти у нього два – або пошук іншої роботи, або поступове емоційне вигорання.

І остання група причин, які ми розглянемо докладніше – індивідуально-психологічні, ті, на які ми здатні впливати.

1. Відсутність сенсу. Ми можемо займатися тією чи іншою справою з різних причин. Але якщо ми не бачимо в цьому занятті особистого сенсу, то результатом може стати емоційне вигорання. І під змістом тут розуміється не зарплата, соціальний статус або самоствердження. Сенс – це переживання особистої цінності в тому, що ви робите. Одним словом, якщо в тому, що ви робите, ви переживаєте сенс, якщо ви відчуваєте, що те, що ви робите, це добре, цікаво і важливо, якщо ви радієте цьому і хочете це робити, то тоді вигорання не відбувається. Але ці почуття не потрібно плутати з натхненням і ентузіазмом. Переживання сенсу – це більш прихована від інших, більш скромна річ.
2. Відсутність вірною мотивації. Дуже часто відбувається так, що мотивом нашої роботи, є не інтерес до самого процесу роботи, а щось інше. Це можуть бути гроші, або неусвідомлене прагнення до самоствердження через владу, або щось ще. Візьмемо, наприклад, людину, яка пережила в дитинстві злидні. Тоді забезпечене життя буде для нього надцінністю. Він може вибрати професію, яка дає можливість заробітку, але через деякий час виявить, що, по суті, сам робочий процес його не цікавить, що важлива в цій роботі тільки можливість забезпечення з її допомогою комфортної в матеріальному плані життя. І тоді, чим більше ми працюємо таким чином, тим більше свого життя витрачаємо даремно, на те, що нам не потрібно, не цікаво, а можливо і неприємно. Що виникає з цієї причини емоційне вигорання дасть можливість людині переосмислити власне життя.

Якщо розширити цю тезу, то подібне ставлення може стосуватися не тільки роботи, але і життя в цілому. Коли ми ставимо мету, вона стає для нас надцінною. Коли все наше існування підпорядковується лише руху до неї. Тоді ми можемо знецінити власний процес нашого життя, не проживати життя, а пролітати повз нього, прагнучи до тієї чи іншої мети. Так наше життя перетворюється в засіб досягнення нашої над цілі та втрачає власну цінність. Виходить, що час, відведений мені, я не проживаю, а витрачаю лише на очікування майбутнього і погоню за чимось. І, по суті, тоді емоційне вигорання зачіпає не тільки нашу професійну сферу, але все наше життя.

Таким чином, до вигорання призводять наші дії, позбавлені внутрішнього сенсу і нашого власного бажання, які ми здійснюємо протягом тривалого часу. Або справи, які ми робимо, аби скоріше закінчити. І якщо саме з таких справ складаються наші будні, то виходить, що ми прагнемо скоріше закінчити своє життя, радіючи, що наш час проходить.

Емоційне вигорання – як боротися?

Вирішити проблему вигорання можна самостійно, якщо розуміти з чим вона пов’язана. Починати варто з розвантаження – позбутися від частини роботи, тверезо поглянути на реалістичність очікувань від себе, пом’якшити надмірну відповідальність і надто жорсткі рамки. В цьому випадку ми піднімаємо питання установок, за якими живемо, і наскільки вони відповідають нашої справжньої суті.

Якщо симптоми вигорання вже досить виражені, варто взяти відпустку і повністю від’єднатися від роботи на якийсь час. Звичайно, буває так, що і у відпустці ми не можемо розслабитися і відгородитися від своїх обов’язків, відчуваючи провину і муки совісті. Але подібне лише посилює стрес. І в цьому випадку нам потрібно вже змінювати своє ставлення до всього життя, а не тільки до конкретної діяльності.

Ось кілька простих запитань які допоможуть вам запобігати розвиткові синдрому емоційного вигорання. Простий пошук відповідей на них вже може дати багато:

– Навіщо і для чого я цим займаюся?

– Те, що я роблю мені подобається? Чи відчуваю я, що це добре? І чи добре мені, коли я це роблю?

І останній, але найважливіше питання – чи можу я за цією справою проводити своє життя? Якщо, вмираючи, я подивлюся на своє життя, чи хочу я, щоб було так, що я заради цього жив?

Автор: Олексій Лемещук, психолог, психоаналітичний психотерапевт.